Досить показових маніфестацій, починаєм спротив!

Досить показових маніфестацій, починайте долати "сильних" світу цього.

Протест – це коли я кажу: те і те мене не влаштовує. Спротив – коли я роблю так, аби те, що мене не влаштовує припинило своє існування. Протест – це коли я кажу, що відмовляюсь брати участь в будь-чому ганебному. Спротив – коли я докладаю зусилля, аби в цьому не брали участь і всі інші.

  Студенти не роблять репетицію повстання – вони чинять опір. Летіла бруківка, в беркут, та іншої птиці, розмітались в друзки вітрини офісу міністерств; палали авто, були захоплені щити та інший непотріб, водомети, було пробито автомобільні шини, паралізовано міський транспорт, перекинуто вантажівки, відбулись сутички з поліцією – було застосовано насильство, фізичне насильство, та попри це, постачання антинародних наказів зупинити не вдалось, рух вуличного транспорту було порушено лише на кілька годин. За вітрини заплатить страхова компанія. Замість спалених вантажівок на вулиці вийдуть інші, парк поліцейських водометів не зменшився, і в майбутньому їх браку не відчуватиметься. А це означає, що те, що відбулось, в майбутньому може повторитись, і деяка преса зможе і далі продовжувати цькувати, антинародній владі і далі буде закликати “глянути в обличчя цим суб’єктам” і натякати, що треба їм добряче “вмазати” – що вже і трапилось – і нарешті, стріляти в них.

  Межу, яка розділяє словесний протест і фізичний опір, було перетнуто в демонстраціях протесту проти замаху на Руді Дучке , перетнуто вперше багатьма, а не одинаками, упродовж кількох днів, а не одноразово, в багатьох місцях, а не лише в Берліні, реально, дієво, а не тільки символічно. Після 2 червня шпринґерівські газети лише спалювали, тепер було здійснено спробу блокувати їх постачання. 2 червня летіли лише яйця і помідори, тепер летіло каміння. В лютому було показано цікавий і веселий фільм про приготування напалму – “коктейлю Молотова”, тепер були реальні пожежі. Кордон, який розмежовував протест і спротив, перейдено, а все-таки неефективно, все-таки те, що сталось, може повторитись; рівноваги сил не змінено. Опір було вчинено. Позиції влади захоплені не були. Чи вважати всі ці події абсурдним, терористичним насильством? 
  Констатуємо наступне: ті, хто з позицій режиму засуджує бруківку і підпали, але не критикує розв’язане концерном олігархів цькування, не засуджує бомби, які летять в Іран, терор проти народу, ті, хто дійсно могли б експропріювати олігархів, масонів, та іншу нечисть, а замість цього створює “велику коаліцію”, ті, хто дійсно міг би розповсюдити в ЗМІ правду про сучасні геноциди проти народу, замість цього розпускають чутки про студентів, патріотів своєї держави - лицемірять, виступаючи за відмову від насильства, підходять до того, що відбувається, з різними мірками; всі вони хочуть того, чого й ми, хто вийшов на вулиці з камінням в кишенях, але ми не хочемо політики, нав’язаної нам як невідворотній фатум, недієздатних, інертних мас, безсилля опозиції, яка ніщо і нічому не зможе довести, демократичних забав у пісочниці, надзвичайного стану, який оголошується, коли справа стає загрозливою. 
  Джонсон, який оголошує Кінґа національним героєм, Кіссінджер, який висловлює в телеграмі співчуття з приводу замаху на Руді Дучке – саме вони і є представниками насильства, проти якого виступали і Кінґ, і Дучке, насильства системи, що породила і Шпринґера, і війну у В’єтнамі, Іраку, Югославії, Афганістані, Чечні в них немає ні політичного, ні морального права виступати проти волі народу, студентів, та справжніх патріотів своєї держави до спротиву.

  Констатуємо наступне: документального засвідчення, що тут людина не може бути просто так застрелена, що протест молодих інтелектуалів проти задурювання мас, яким займається концерни жидо-масонів, є доволі серйозним, і що призначений він не боженці і не для майбутнього, не на потім, аби колись сказати, до слова, що мовляв завжди був проти, і є підтвердженням того, що “пристойність” і “мораль” є ніщо інше, як ланцюги, які можна скинути, коли закутого ними лупцюють, коли в нього стріляють. Продемонстровано, що в цій країні є ще люди, які не лише не сприймають цю війну і тихенько засуджують її, а все ж деколи ризикують і не можуть вже більше мовчати, і що тут є ще люди, ладні і спроможні вчинити опір для того, аби всім стало зрозуміло – далі так тривати не може. Було продемонстровано, що цькування, заклики до вбивств і саме вбивство порушують громадській спокій і порядок, і що існує громадськість, яка цього не стерпить. Що людське життя є дещо якісно інше, аніж вітрини і вантажівки, які належать з убожілим духовно олігархам та іншим. Що існує громадськість, сповнена рішучості не тільки назвати нестерпним нестерпне становище, але і виступити проти нього, роззброїти антинародний уряд і його посіпак. 
  Тепер, після того, як було продемонстровано, що існують й інші засоби, окрім просто демократії, слухань та мітингів протесту, які виявились неспроможними, тому що не змогли запобігти і незможуть, тепер, коли кайдани пристойности скинуті, можна і треба знову зі самого початку продовжувати дискусію про насильство і контрнасильство. Не сприяє тому, щоб викликати симпатію чи схилити перестрашених лібералів на бік позапарламентської опозиції. Для контрнасильства є небезпека стати насильством, коли жорстокість поліції стане визначати закони дій, коли безсилий гнів замінить розум, коли майже бойові дії викличуть застосування теж майже бойових засобів. Проте, істеблішмент, чи “панство на горі”, повинен зрозуміти, що є лише один засіб поновити “спокій & порядок” на більш-менш тривалий період.
 
УНА не має іншої мети аніж встановлення раціонального порядку речей.
Хто не хоче ходите в атаку буде ходити в ярмі.