ВОЇНИ НАЦІЇ

Коли усі засоби вичерпані - надходить час рішучих змін. В народі це прийнято називати революцією. Насправді - це бунт. Революція ж є організованим бунтом - зі своїми провідниками і командирами, ідеологами і пропагандистами. Чим є повстання без організованої сили? Декларацією протесту. Не більше. Для успіху повстання необхідна чітка, перевірена у боях структура. В Україні жодної організації, яка б відповідала цим ознакам немає, окрім УНА-УНСО.
  Організація пройшла бойовий вишкіл. Брала участь як організована сила у 4-х сучасних війнах і успішно провела десятки вуличних боїв. Тобто, і війна, і міська герилья УНА-УНСО відомі. Ідеологічна база - бездоганна. Упродовж 15-ти років викристалізовувався стержень УНА-УНСО, доводились до завершеного вигляду ідеї українського національного революціонізму. Через горнило організаційної пропаганди пройшли десятки тисяч мешканців України. У організації є свій пантеон: десять членів УНА-УНСО полягли на війні, десятки сидять по тюрмах. Яка з організацій в Україні має стільки героїв? Ми жодного разу не співпрацювали із режимом, на нас немає жодної краплі бруду угодовства. Наші теорії пітверджені практичною діяльністю.
  Історія людства - історія боротьби ідей. Різних ідей. Великих, малих і зовсім нікчемних. Віками кращі із кращих віддавали в ім'я богів та ідеалів своє життя, гірші із гірших упивалися чужою кров'ю і відсиджувалися по норах. Врешті-решт, число овочів, паразитів і торгашів багатократно перевищило кількість героїв, і тоді запанувала ідея, що не треба жодних ідей. Нерентабельно, мовляв, і заважає правильно виділяти шлунковий сік. Ми запропонували ідею. Одразу ж посипалися звинувачення - неукраїнська, малоздійсненна, тобто заважає роботі шлунку. Усі великі ідеї чомусь шкодять. Ідея української національної революції шкодить режимові, і він проти нас намагається боротися. Більшість давно погодилися, що їхньою генеральною ідеєю є відсутність ідеї. Свою сірість і безідейність вони намагаються прикрити ореолом таємниці, демонструючи при цьому багатозначну мовчанку. Тому вони змушені паразитувати на ідеях чужих, тобто не стільки на ідеях, бо вони їм не потрібні, вони потребують ідейно-пропагандистських штампів, паразитуючи на яких будуть здатні протриматися у бурхливому передреволюційному морі. Бо хто ж тоді втілить думку, що з революції користають пройдисвіти.
  Їхній ідеал - масне щастя, сон наяву, втрата національної пам'яті, зрідження мозку, кінець Історії та кінець Людини. Шлях вниз до пасовиська завжди легший і безпечніший, ніж шлях до зірок. До такого "ідеалу" рукою подати - треба лише опустити людину до рівня "споживача-виробника" і звести нанівець розумову діяльність.
  Коли ми говоримо "перемога" - ми знаємо, що це таке, ми здобували її в боях, наші прапори - побиті кулями, а не поїдені міллю, наша ідея пройшла випробування окопами і камерами слідчих ізоляторів. Ми не прогнулися тоді і не прогнемося зараз, бо знаємо: перемога - це коли прогинаються перед тобою. Жоден тактичний хід не може виправдати слабодухості, жодні теорії не здатні закамуфлювати продажність і угодовство. Ті, хто твердить, що можна зрадити заради подальшої перемоги - звичайні профанатори ідеї, паразита, які завжди користають моментом, вони витворюють огиду до боротьби і залишають тільки аргументи до бунту. До бунту проти них, проти їхніх хлібодавців, проти існуючого стану, проти фізичної, економічної, правової та культурно-економічної колонізації.
  Звичайний бунт вбиває тільки людей, він не знищує причини і не будує нове. Революція знищує і створює водночас і людей, і принципи. Ідеологія УНА-УНСО дає відповідь на всім остогидле запитання; "Що робити?" Не бунтувати, а організовувати революційний спротив, розпочинаючи свою діяльність зі створення осередку організації. Ми готові до революції, але чи здатне населення самоорганізуватися? Звісно - ні. Необхідна організовуюча сила. В Україні на роль цієї сили може претендувати тільки УНА-УНСО.

                     ТЕОРІЯ
  Оксамитна хвиля профанації, применшення, розм'якшення котиться планетою і незабаром замкне коло. Все, чого вона не торкнеться, частково чи повністю втрачає зміст. Порожніми пляшками після гучної пиятики валяються колишні поняття та ідеали - свобода, любов, прогрес, сім'я, Бог, комунізм, фашизм... "Що таке ідея?" - запитують жертви оксамитової хвилі, бездумно кліпаючи очима. 
  Поняття "революція" постраждало від тотальної профанації не менше за решту. До того ж, старше покоління має закріплений кінострічками, заяложений совковою пропагандистською машиною образ матроса, обмотаного кулеметними стрічками, із гігантською "трьохлінійкою" на плечі. Це образ створений і тиражований в СССР. Переможцям були необхідні свої герої, і вони в силу своїх скромних можливостей творили їх. Те, що вийшло, не заслуговує на символізм, і тим паче, не має жодного відношення до революції. Це образ бунту. Бунт ліквідовував ворогів. Революція почалась у 1937, коли були знищені конкуренти з бунтарями і відпрацьована ідеологічна база. Чи був "жовтневий заколот" російською національною революцію - сказати важко, але наслідки виявилися позитивними для тої нації, проти котрої піднявся бунт.
  Революція починається там, де закінчується віра у дієвість існуючих схем. Революційна ідея повинна змусити хоч на мить відірватися від годівниці повної чи порожньої. Революційна партія, котра має на озброєнні таку ідею - непереможна. Переконати людей в реальності політичного шляху вирішення їхніх проблем - головне завдання ідеології. Ідеологія повинна скорочувати психологічну відстань між суб'єктом політики і цільовим об'єктом. Кожна велика ідея є революційною.
  Тепер стає зрозумілим істинне значення рукотворної оксамитової хвилі: не допустити виникнення фатальної для Системи напруги потреб у культурно-політичній сфері посередництвом дискредитації усіх ідеалів.
Власне, тому сучасна Система переконує нас, що ідеали ~ небезпечна омана, і їх загалом не має бути - тільки інтереси і потреби. Тобто людина живе для того, щоб їсти, розмножуватися і співпереживати процесам гуманізації суспільства. Остання акція "гуманізації" відбулася в Югославії і продовжується в Чечні.
  Україні необхідний життєвий простір (lebens raum). Це поняття зараз має дещо інакший зміст, ніж під час попередньої профанації. Тоді штатні пропагандисти зі СМЕРШу розповідали ошелешеним співвітчизникам про ненажерливих німців котрі прийдуть і відберуть "яйка, млєко, курку" і ще щось. Життєвий простір - це не просто гектари і квадратні метри. Сьогодні це звичайний геополітичний термін, котрий вживається відносно впливів тої чи іншої держави на сусідні чи віддалені території. Зокрема, американська теорія про національні інтереси є не що інше, як осучаснення теорії Гаусгофера про "lebens raum" . Згодом термін "життєвий простір" плавно перетік з геополітики до політичної психології. Завдяки К. Лєвіну, сучасна політологія визначає життєвий простір як складну конструкцію, яка обіймає чотири основних Фактори: фізичний, економічний, правовий і культурно-політичний (ідеологічний). Вже з наведеного переліку ясно, що життєвий простір людини не обмежується лише матеріальними потребами, але захоплює сфери права, релігії, культури, політики.
  Невдоволення людини будь-якою стороною життя має назву "напруження потреби". Більше чи менше напруження потреби за одним із принципів існує завжди. Хоча б пункт не виконується. Але влада втрачає управління суспільством тільки у випадку від'ємної відповіді з усіх чотирьох параметрів. Це певно і є найточнішим визначенням передреволюційної ситуації.
  Під час першого етапу Великої Французької революції (1789-1795) значна частина інтелігенції і майже все населення підтримувало криваві і жорстокі зміни, які несла бунтівна юрба. Чому? Відповідь однозначна: зі всіх чотирьох пунктів напруга потреби досягла критичного рівня.
  Більшість французів довший час були вкрай обмежені у фізичному просторі (земля і житло належало 130 тисячам священиків і 150 тисячам шляхтичів), економічному (низький рівень зарплатні, панування цехового ладу і обов'язкова купівля звання майстра для заняття ремеслом) і правовому (25 млн. людей, так звані "люди підлого роду" не мали правового статусу, а наказ на арешт кожного з них можна було купити за незначну суму -150 ліврів). Такий стан речей існував не одне століття. Революційним поштовхом з подальшою радикальною зміною реальності стало виникнення напруження потреби і в четвертій складовій життєвого простору - у ідеологічній сфері. Широке розповсюдження філософських ідей "розумної" перебудови суспільства, свого часу Революційний Конвент іменував себе "зібранням філософів, зайнятих приготуванням щастя для цілого світу".
  Визначений шлях розподілу життєвого простору оформлюють відповідні принципи, і зруйнувати його можна лише за допомогою зовсім нових принципів. Ці принципи народжує революція.
  Приведене вище визначення революційної ситуації дозволяє пояснити інший, на перший погляд дивний факт: голодуючі люди не повстають. Річ у тім, що прагнення задовольнити перш за все нижчі потреби заважає їм звернути увагу на політичні дії, навіть коли б це могло бути найшвидшим шляхом у вирішенні їхніх проблем. Свиня не знає нічого про існування зірок не тому, що немає освіти, а тому що не може відірвати голову від корита - може ще дадуть. 
  Таке охудоблення людини досягає піку у концепції ринкового дарвінізму, розробленого і пропагованого фон Хаєком і його послідовниками. Коротко її можна визначити так: " Коли ти такий розумний, то чому ти бідний?" Тобто, чим більше у тебе грошей, тим ти розумніший, якісніший, пристосованіший, чим менше - тим дефектніший.
Розповсюдження певних соціально-політичннх течій при деградуючому, позбавленому сакральності і авторитетності режимові є передумовою близької революції. Як ідеї просвітництва (попри їх велику кількість) домінували наприкінці 18 століття за часів трухлявої бурбонської монархії у Франції, так і розмаїті соціалістичні теорії розповсюдилися в Україні на початку 20 століття на тлі руйнації православно-монархічної свідомості, так і в сучасній Україні ми спостерігаємо значне поправіння і націофікацію усієї суспільної свідомості при зміщенні на маргінальну периферію марксизму і вестернізаторського лібералізму.
  Стосовно України - революційна ситуація видається звабливо близькою. Переважна більшість українців абсолютно не задоволені своєю часткою життєвого простору - і фізичною, і правовою, і, тим паче, економічною складовою. Система тримається лише тому, що вміло не допускає створення напруження потреби в культурно-ідеологічній сфері. Про роль ЗМІ у духовній кастрації власної нації навіть і говорити не вартує. Покищо Системі протистоять тільки "старі" ідеології, супроти котрих у неї є антидоти. Ні старі комуністи, ні старі націоналісти не є небезпечні для режиму - одних можна завжди використати проти інших. Спитай нинішніх молодих стариків із маргінальних груп, що рядяться під НСДАП - хто є вашим головним ворогом? „Комуністи!" - закричать вони. Отож, їхня кінцева мета - знищити комунізм. Низькувато. Поки їм за це перепадають крихти зі столу режиму, можна ще трохи проіснувати. Вони без майбутнього. Це ж саме стосується комуністів - до їхньої ненависті до всього українського національного ще додається бажання стати "грязью Москви".
  Інша справа - нова ідеологія, котра ще не мала реалізації на державному рівні, за котрою немає ні репресій, ні угодовства, ні зради власних ідеалів, ні владних привілеїв. Єдиною такою Ідеологією є націонал-революціонізм, і немає об'єктивних причин, які б не дозволили йому стати прапором майбутньої революції. Це не значить, що мета близька - це значить, що вона досяжна. Як? Необхідно зробити наш націонал-революціонізм Ідеологічною альтернативою наведеної буржуазної безідейності і утворити фатальну для Системи напругу потреб і в останній, четвертій складовій життєвого простору.
  Стадія становлення ідеології УНА-УНСО завершена. Але чому немає соціального замовлення на революцію? Чому бойова зброя кинута на потіху салонним політикам? Вони ніколи не створять революційну ситуацію, бо не потребують змін, їх все влаштовує.
Все це - свідчення того, що гряде національна революція. Та революція, про яку вже 15 років віщає світові і Україні УНА-УНСО. Все було б надзвичайно просто, коли б не одна дрібниця. Нам необхідно самим зумовити соціальне замовлення, забезпечити революційну ситуацію, здійснити національну революцію і, утримавши владу, довести революційні перетворення до перемоги.Завдання тяжке, але здійсненне. І ми його здійснимо!